БУБНОВИЧ ОЛЕКСАНДР
21.06.1995 – 16.03.2022
Герої не вмирають,герої поміж нас…..
Бубнович Олександр Миколайович штаб сержант національної гвардії України, народився 21 червня 1995р. в місті Ровно. Олександр ріс добрим чуйним хлопцем, до шкільного віку допомагав у церкві Мефодій та Кирила в селищі Оржів де проживають його бабуся та дідусь в яких він любив гостювати. У 2001 році пішов навчатися до першого класу в Рівненську ЗОШ номер 6, Олександр був старанним учнем і дуже добрим і ввічливим таким його запамʼятали вчителі. В 2010 році поступив у ВПУ номер 1 м. Рівного, де здобув спеціальність «Опоряджувальник будівельний», Олександр мріяв про службу в армії,так як він хотів піти по стопам свого батька. 22 жовтня 2013 був призваний на строкову військову службу в спецпідрозділ БАРС в/ч 3027 МВС України в м. Київ. Після закінчення строкової служби підписав свій перший контракт від чого був дуже задоволений,потім був другий а далі третій,Олександр дуже пишався своєю службою і мріяв продовжувати служити народу України. В 2016 році Олександр зустрів свою кохану дівчину Ольгу ,з якою прожив шість с половиною щасливих років. Пара мріяла побратися та створити міцну сімʼю , але клята війна обірвала всі плани……
24 лютого 2022 року почалася війна Олександр без вагань та страху пішов захищати неньку Україну від навали військ рф. Олександр з побратимами тримали оборону на Київщини. 16 березня 2022 року в селі Мощун Київської області Олександр загинув…..,його разом з побратимами підірвали в автівці якою вони вивозили поранених. 19 травня 2022 року Героя поховали в Рівненській області в селищі Оржів де проживає його бабуся та дідусь. У Олександра залишилися батьки (він був єдиним сином).,рідні та кохана дівчина з якою вони мріяли бути щасливим. Олександр Бубнович був справжнім патріотом,другом і люблячим сином та хлопцем,він мав велику любов до життя та своєї батьківщини Герої не вмирають. Вічна та світла памʼять ангелу герою.
Зі спогадів друзів про Сашка.
Ми з Сашею, як то кажуть, – першого класу. Разом зростали, разом переживали дитинство, ділили радості й труднощі шкільних років. Нас об’єднувала справжня дружба — щира, перевірена часом і випробуваннями. 22 жовтня 2013 року ми разом були призвані до армії на строкову службу. Та саме тоді в Україні почалися буремні події — Революція Гідності. Ми стояли пліч-о-пліч у люті морози, під барикадами, відстоюючи право українців на свободу і гідність. Під час Майдану нас відправили на навчання до Золочева. Там пройшли сувору, але необхідну школу військової служби. 6 травня 2015 року я звільнився зі служби, а Саша залишився — вирішив служити далі, підписав контракт. Він свідомо обрав шлях захисника, поклавши своє життя на службу Україні. Я ж після армії став поліцейським. Та ми не втратили зв’язку — підтримували одне одного, часто згадували службу, друзів, ті непрості, але щирі роки, коли Саша приїжджав додому в своє рідне місто до батьків. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, ми знову були на зв’язку. Саша служив у тій самій військовій частині в Нових Петрівцях, де колись ми проходили службу разом — у військовій частині 3027 “Барс”. Частину неодноразово обстрілювали, але він завжди тримався мужньо, спокійно, як справжній воїн. Я зустрів війну на півночі країни, біля кордону з Білоруссю. Ми спілкувалися, доки це було можливо, питали одне одного: “Ти живий? Тримаєшся?”. Але в березні зв’язок із Сашею обірвався. Згодом надійшла страшна звістка — Саша загинув. Це був удар, який неможливо описати словами. Ми втратили не друга, брата. Людину, яка завжди йшла вперед, яка не боялася труднощів і до останнього залишалася вірною присязі, побратимам і своїй Україні. Його пам’ять живе в серці. І поки ми пам’ятаємо — він з нами назавжди.
Із спогадів Людмили Дмитрук, класного керівника
Олександра Бубновича.
Наша зустріч із моїм учнем Сашею Бубновичем відбулася в 3 класі. Саме тоді я стала класним керівником чудової, галасливої команди хлопчаків, бо дівчаток в цьому класі було мало. Я пам’ятаю його гарним, світловолосим хлопчиком, що завжди посміхався. Серед усіх хлопчиків класу він відрізнявся своєю добротою, відповідальністю, дисциплінованістю і почуттям справедливості. Ніколи не стояв осторонь , коли потрібна була допомога. Саша мав багато друзів, бо умів підтримати, вислухати, допомогти. Всі знали, що Саша завжди виконає те, що йому доручили, ніколи не підведе. За час нашого навчання, я не зробила йому жодного зауваження щодо поведінки. Однокласники з особливим теплом і любов’ю згадують Сашу: щирого, відкритого, сміливого, дружелюбного, справедливого. Мабуть, саме ці риси характеру допомогли йому зробити свій вибір і стати військовим. Його рішення було свідомим і виваженим. Батьки підтримали хлопця у його виборі, бо саме вони були чудовим прикладом для сина. Саме вони навчили його любити свою країну, бути справжнім українцем і патріотом. Молодий хлопець склав присягу вірності своєму народу і державі та з честю і достоїнством став на її захист. Шкода, що так рано не стало цього чудового хлопця, але він з честю виконав свій обов’язок. Хай пам’ять про Сашу буде такою світлою і чистою, яким був він сам. Слава Героям України і вічна пам’ять полеглим.
